Завуальована любов летить білою ластівкою,
легенько тріпоче крилами, стукотить у старі шибки...
Хоче пролитися тихим струмочком ніжності,
торкнутися м'яким крилом твого лиця...
Вона шумить, шурхотить, шепоче - шукає собі виходу...
Хоче знайти шпарину і вислизнути крізь неї.
І долетіти, долинуть до тебе! Спинитися і завмерти
в повітрі навпроти твого обличчя і зачаровано
дивитися, дихати, дмухати...
А потім легесенькою пір'їнкою ледь торкнутись твоїх уст
і знепритомніти від невимовної ейфорії й екстазу!
Завуальована любов шукає виходу.
Відчайдушно шниряє поміж вікнами, стінами, дверима.
Вона хоче звернути на себе увагу! Щоб ти здогадався:
вона - любов (завуальована).
Їй хочеться сміятися, дражнити тебе, проголосити на
весь світ правду, що вона - любов!!!
Але потім вона соромиться, ніяковіє і, не знаходячи
ані виходу, ані місця для себе - тихесенько ховається
у найдальший закуток душі, перелякано тремтить і мовчить.
Але скільки б вона не мовчала, - все одно постукає
до тебе турботою, розчиниться у легкій і добрій усмішці...
Підкрадеться маленьким чорним кошенятком до твоїх ніг,
торкнеться мордочкою, потреться голівонькою і
промурчить якесь рідкісне прохання. А тоді, згорнувшись
клубочком, спокійно засне коло твоїх ніг - довіряє...
А завуальована вона не просто так. Сторожко ставитися
до всіх її навчила якась ситуація. Можливо, щось навіть
розбило її крихке кришталеве серце...
І відтоді любов одягла маленьку чорну вуаль і навчилася
конспіруватися не гірше за будь-якого шпигуна.
Маленька завуальована любов...
Але якщо ти візьмеш на руки оте маленьке кошенятко,
яке щойно чіплялося кігтиками у килим коло твоїх ніг
і насторожено стовбурчилося, а зараз довірливо дрімає
коло тебе, і будеш повсякчас піклуватися про нього, -
кошенятко почне тобі довіряти...
І тоді завуальована любов скине з себе чорну прозору вуаль
додолу і білою ластівкою залетить до твого вікна... Осяє
твою душу і усю твою домівку... І прекрасною піснею лунатиме
все твоє життя... І буде вже не завуальованою, а справжньою
любов'ю. Ніжністю. Коханням.
Тільки впізнай її. Вона ж тут, зовсім поруч, стоїть коло
твоїх дверей, мокнучи під дощем, із опущеною головою
і не наважується постукати або взятися за залізну ручку.
І дрібні краплі дощу прозорими перлинками стікають з
її чорної сітчатої вуалі...
Завуальована любов принишкла і чекає, коли ти звернеш
на неї увагу... Не будь сліпим! Озирнися довкола - ось же вона!
Вона не насмілюється відчинити двері - тож відчини їх зсередини,
подай їй руку і запроси до себе. Посади її коло каміна, щоб вона
обсохла і зігрілася. Запропонуй їй чаю, приправивши його
милою і доброю усмішкою.
От побачиш - любов неодмінно відтане і в її очах замерехтять
вогники надії...
Чого ж ти сидиш? Запропонуй їй хоча б парасольку, вона ж
досі стоїть під дощем!!!
Чи ти вважаєш, що коли вона завуальована,
то їй і мокнути можна?!
Вона не насмілюється відчинити двері - тож відчини їх зсередини,
подай їй руку і запроси до себе. Посади її коло каміна, щоб вона
обсохла і зігрілася. Запропонуй їй чаю, приправивши його
милою і доброю усмішкою.
От побачиш - любов неодмінно відтане і в її очах замерехтять
вогники надії...
Sereniti_Flawia відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
