Птахи не вічні, вони не люди,
Їм не потрібні ні гроші, ні слава.
В їх клювах холодних менше бруду,
Аніж у думках і справах.
Птахи не знають, що то розлука,
Птахи молитОв не читають до Бога,
Вони сідають в Його руки,
Бо наші руки – убогі.
Птахи всі вільні, а їх неволя
Від мудрих людей, що шукають істин,
Зернин їх менше, ніж в курячім волі,
Ніж в пацьорках теплих намистин.
Під небом вільним їм гнізда звивати,
Під котрим і замки, і тюрми,
Одвічну пісню свою співати
І Богу, й розгубленим юрмам.
