Срібляста даль привабливо блищить,
І хмари в небі в'ються хороводом.
Щасливець, хто у цю звабливу мить,
Зумів замилуватись небозводом.
Людина там побачила блакить,
Ясну і чисту, мов небесний вирій,
Побачила, як сонце майорить,
Як тихо котяться безмежні хвилі.
Чаклунка ж вгледіла верховний знак:
Пора скликати шабаш, час приходить!
Рясніє краплями червоний мак,
І денна зірка полудень приводить.
Швиденько проскочивши поміж трав,
Дівчина у стареньку хижу входить,
І взявши все, що треба для забав,
Народну пісню почала виводить.
Мелодія віків сягала хмар,
Хоча у хижі й не було відлуння,
Та голос линув, витканий із чар,
Відгонюючи смак замшілих буднів.
«Та годі співу! Поки ж то дійду!»
Взяла клуночок й тихо вийшла з хати.
У кошик свій поклала блекоту,
Вранішню руту і листочок м'яти,
Чебрець духмяний і дурман п'янкий,
Гіркий полин і польову берізку.
Там примостився вовчик лісовий,
Поклала відьма й лікарську мелісу.
Хутенько бігла по вузьким плаям,
Лиш стрічки майоріли поміж степу,
Уже по тихим синім берегам
Бриніло свято літнього вертепу.
Біжить, біжить світило в небесах
І на вечірню путь уже вертає.
Легкий блискучий жар на берегах
До свята храм відьомський прибирає.
Чаклунка ще далеко звідсіля,
Ще кілька верстов треба подолати,
Ще й заважає висохле гілля,
А хочеться скоріш прийти на свято.
На берегах спокійної ріки
Ти часом мавки поле прикрашають,
Лісовики читають казочки,
Русалки стіл святковий накривають.
