Султан турецький силою меча
Пішов вершити справедливість….
Бо християнський світ Аллаха не признав,
Зневажив заповіді і традиції відвічні.
Невірних треба навернути на Коран,
Звільнити їх від вчень міфічних.
Достатньо що накоїли вони
Хрестовими походами на місто Вічне!
Тут розумом і грішми не візьмеш.
Лиш віра в Бога принесе звитягу….
І тисячі покірних та готових в бій
Шикуються під хоругви і стяги.
Жорстока битва – чи життя, чи смерть.
Реве, клекоче, божеволіє і мліє.
Ніхто в ній не уступить до кінця,
Бо тільки він за Бога і за правду мріє.
Земля приймає всю пролиту кров.
Мов на вівтар тіла лягають неохоче.
Кому потрібно тисячок життів,
Котрий же бог такої жертви хоче?
У величі жорстокій і сліпій
Не міг султан свідомо зрозуміти,
Що цілим світом править Бог
І що Аллах так само титул…
По обі сторони обдурені раби.
На вигляд мудрі, бо одного Батька діти.
Та хтось всім дурману пустив,
І гордість не дає їм в мирі жити.
Мойсея поважають між народів всі.
Всі признають, що він Слуга Єгови…
Що ж заважає не шукати ворогів,
Відкинути байки і домисли убогі?
Нема розумних щоб до витоків дійти,
Розчистити дорогу до прозріння.
Бо на заваді в кожнім краї «священство»,
Що розділяє Божий люд невпинно.
Бог вибрав свого часу люд,
Що мав навчити інших про життя дорогу.
Не встояв він, на манівці пішов,
І Божий Син нас відкупив від влади Злого.
Він «Отче наш» приніс для всіх племен,
Навчив, що до життя одна дорога –
Любити і прощати навіть ворогів…
Тоді лиш ми будемо діти Божі.
Римлян 10:3,4 «Бо, не знаючи Божої
праведності й намагаючись встановити
власну, вони не підкорились праведності
Божій. Кінець же Закону — Христос,
щоб кожен, хто вірить, міг досягти праведності.
