Слова із дзвоном, як монети,
Впали непрохано до ніг.
«О, Боже, чуєш,Боже де ти?»
Та замість відповіді – сніг.
Собою тихо укриває
Розбиті відчаєм дива,
Бо добре, все він добре знає:
Не воскресити ті слова,
Що лиш за мить, як вічний порох,
Встелили вулиці чоло,
О, серце хто ти?Друг чи ворог?
Та чи тепер не все одно?!
Пекельний час чекань відцвівших,
Плекає затишок доріг.
Попіл надій, щойно-дотлівших,
Прикрасить сумом білий сніг.
