Я сам не свій,неначе окаянний
Біжу в думки,де небо голубе,
Мене околотила світу манна
І сонця блиск,й життя – таке чуже.
Воно мене чар-заревом манило
І серце моє сповнило життям
Враз прив’язало,ну а потім било
Не дало спокою своїм кнутам.
Як вирватись із лап цих полоненних?
Що вони роблять в кожному із нас?
Лиш не чіпає тих людей – натхненних
А нас карає:вік у вік,час в час…
Куди несе воно мене у дальній вирій?
Навіщо муки ці важкі тягти?
А хто Воно?Чому живем не в мирі?
Суспільство-Панна,промовля: «Живи!»
А жити як у цих страшенних муках?
Як бути люду у важкі роки?
Ми в перекір не скажеш ані звука
Воно лиш все кричить : «Живи!»
