Гуде земля... Із ран тремтячих нив
Повстала тінь: зрадлива, підла, сіра.
І небо плакало від чорних злив,
Які, мов дим, ковтали нашу віру.
У громі спогадів кричав порив
Потужних слів, що кликали до миру.
Він крізь пітьму у душах наших жив,
Горів вогнем у серці правди щиро.
І хоч здається, що немає сил
Здолати нескінченний злості вир,
Та не зламати духу українців.
У кожнім з нас нескорена струна,
Бо Україна-мати в нас одна,
І ми б'ємось, хоч знову наодинці.
