Коли до вуст твоїх пів миті залишається
То серце калатає і подих зупиняється
Тремтить душа, свідомість затамовує
Блакитні очі наче заворожують
Постать мені твоя мені ще й досі мариться
І знову серце зупиняється
А час летить кудись невпинно
У інше місто ти полинув
Лишив лиш казку про кохання
І мрії світлі, радісні бажання
В житті вже не зустрінуться дороги
Ти вибрав інший шлях з її легкої допомоги
Я ж по тернистій стежці ще біжу
Щось прагну, та тебе не поверну
Можливо буду пам’ятати
Той світ, що ти мені відкрив
І не забуду я, як тебе звати
Банальну зустріч, офіційні привітання
З твоєю допомогою – хотіла полишити
Сплюндроване кохання
І ревнощі тобі прощаю
Нехай мені твоя дружина вибачає
Не знала про твою сім»ю
Ти кажеш їй - : «люблю!!!»
Й до мене в ліжко ти стрибаєш
Так не живуть, таке не вибачають
Брехню ніколи не прощають
Смуток густий вже душу огортає
Пригадую тебе і серце калатає
Ти не зі мною – і мене це не лякає
Ти спогади мої в Хмельницьк не забереш
А що було – того не повернеш
Що ж друже милий прощавай
Прошу мене лиш не шукай
Погас вогонь, лишився попіл
І жар кохання більше не пече
Холодні стіни, серце кам»яне
Черствою та все це пусте….
