Відвів покірно очі , згадав про минуле,
закрився і правду втаїв,
змінився , стара гра тамогочі , набридла
набридло і непотрібне ,
сховався бо і світ тобі надоїв.
зневірився , зраджений
й забутий самотність сестрою ти прирік ,
а чомусь погляд той розкутий змінивсь на холодний всього за рік,
опустились й руки,
думка почала боятись висоти,
та від розлуки, не міг тебе ніхто вберегти...
здавалось б усе життя попереду
здавалося мрії почнуть збуватись
тільки от з середи по середу,
не вийде з нею зустрічатись...
не плач, тримай серце у руках
міцніш, не жалій і не благай у неба, кохана твоя уже в небутті, а іншої тобі не треба...
Знаю як боляче та тільки підведись, немає сенсу втікати від самого себе, ти не вгору ти вперед дивись,
вона живе й досі- живе для тебе...
БІЛЬ.. з часом він мине,
рана загоїться і сльози кристаликами попадають додолу,
ти просто обійми , обійми мене
І ходім , ходім мерщій додому...
І ти знову сядеш за її портрет,
Я приготую міцну розчинну каву,
І буду поруч, візьму теплий плед,
Спостерігатиму як ти малюєш Аллу.
Я тихо- тихо підведусь,
Стримаюсь, хоч хочу обійняти,
За тебе, за тебе я боюсь
Люблю а ти не перестаєш її кохати...
ID:
404180
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 25.02.2013 20:39:15
© дата внесення змiн: 25.02.2013 20:39:15
автор: Ilusion
Вкажіть причину вашої скарги
|
