Зима. Знову вона прийшла. Заворожила все довкола. Я сиділа біля вікна, слухала музику і милувалася тим, як білий сніжок повільно опускається на землю і вкриває її своєю неземною красою. Хоч на серці була печаль і в навушниках грала сумна музика,та десь в середині душі було весело, бо я знала, хоч ти зараз і не поряд зі мною, але твоє кохання мене зігріває. Нас розділяли сотні кілометрів, а телефонні розмови були такими короткими, що просто їх не вистачало. Мені хотілося бути з тобою, чути твій голос. Я справді дуже за тобою сумую. Я сумую. Мені тебе не вистачає. Мені хочеться відчувати тепло твоїх рук, смак твоїх солодких губ, відчувати себе слабкою і водночас сильною дівчинкою, твоєю малечею, в твоїх ніжних обіймах. Так хочеться з тобою зустрітися, обійнятися, бо справді просто на даний момент мені тебе не вистачає. Інколи мені здається, що ти взагалі забуваєш про мене, не телефонуєш, не пишеш, неначе, я для тебе чужа. Хоча ти Мій, я Твоя. Я давно мріяла бути поруч з тобою, бо ти вже давно увійшов у мої мрії, поселився там, ти зайняв місце у моєму серці, тепер ти там. Назавжди. У моєму серці... У моїх думках...