Котик Мірко закохався
У сусідську кицю Няму.
Їй урешті-решт признався,
Що від неї він без тями.
А вона сказала Мірку:
- Хочеш дружбу зав’язати?
Тоді мусиш справжню зірку
Із небес мені дістати.
- Чи мені оце під силу? -
Котик очі звів до сонця.
Усміхнулося світило,
У дерев заграли кронця:
- Знаєш, можна це здійснити.
Хоч я сплю, як ніч триває.
Та я можу подзвонити
Місяцю, він все владнає.
- Що взамін благовоління?
Може кіті-кету миску?
- Краще хвостиком проміння
Ти натри мені до блиску.
Бігав кіт, немов безумний,
Кожен промінь тер до дірки.
Місяць вийшов злато-рунний,
Кинув з неба срібну зірку.
Кіт зловив, розкривши вухо,
Нямі вирішив вручити:
- Зірка в мене, вередухо!
Тепер будемо дружити?
- Де вона?
- У вусі, душко.
Няма лапку положила.
Зірка вискочила з вушка,
Їх кохання озорила.
