Чи варто взагалі робити генеральне прибирання у своїй душі? Вона, безперечно, потребує певного ладу та порядку, але, захаращена вщент шафами почуттів та поламаними стільчиками надій, чи зможе вона витримати такий догляд?
Ось Ви підходите до першої шафи – ще цілої – і нишком відчиняєте дверцята… і купа невідомого мотлоху сиплеться на голову наче манна небесна. Але на цей раз – диявольська: це ж бо шафа суму. Ось і маємо – не веселість, зажура, стурбованість, печаль, гіркота, задума – ба! – навіть і тривога обсядуть і не захочуть назад на поличку. І тепер спробуйте їх упорядкуйте, складіть, а головне, закрийте у тій шафі суму.
Поблукавши у лабіринті душі Ви ненароком натрапили на скриню, такі блискучу і осяйну, щоправда, міцно зачинену. Але Ви перерубуєте усі замки та ланцюги задля більш детального ознайомлення зі змістом. І що ж? Хоча ця скриня усе ж Ваша, вона би з певністю могла належати Пандорі: вилетіли страх, боязнь, жах, ницість, невпевненість, нещастя – і лише надія вирішила залишитися на місці.
Після всього цього чому б не поскладати у шухляді? Ось Ви висовуєте її зі столу – а там! Усі переживання у віршах, уся Ваша любов, яку Ви писали у шухляду. І знову жар і холод, безсонні ночі, терзання свого серця та бездумне витрачання часу. І як, знаючи про сі поезії, покласти їх назад і забути?
Але тепер у Вас чиста душа. Ну, принаймі Вам так здається. Якби в Вами насправді трапилась така халепа, то білі стіни, ліжко та невеличка тумба душевної палати осліпили б убивчим спустошенням і ясністю. Чи цікаво мати пусту, посивілу душу? Напевно, ні, аж доти, поки Ви не припините прибирання і не станете прихильними до своєї багатоликої душі.
5.11.2013
