Отак живу без права на надію
Серед людей, але чомусь сама,
Та хто ж поверне нездійсненні мрії,
Коли в невтомнім серденьку пітьма?
Дивлюсь у рідні очі з недовір\'ям,
Гірку образу в них я пізнаю
Простити всіх - не стати птахом вільним,
Але тебе я все-таки прощу.
У час такий невтомний, загадковий,
Коли здається все таким простим
Я не спішу зізнатися в Любові,
Але ти ж знаєш, що не вічний мир.
Голубить вітер листя на тополі,
Веселка мила з річки воду п\'є, -
Ідку край поля і неначе вчора
Я зустрічала з вірою тебе.
Та сутінки підкравшись непомітно
Розвіють сподівання і жалі.
Я посміхнусь щасливо, так привітно,
Щоб ти у сни святі забрав мене.
Благально попрошу відкрити серце
І це в листі тобі я напишу
Та ранок знов прийде ласкавим сонцем
І з ним я грішні думи розірву.
Побачимось ще може не в останнє, -
Знов обіймеш, але без почуття..
Та я скажу лиш тихо й вирішально,
Що ти для мене був цінніш життя.
дуже і дуже! класний.
