Мій рай це щира посмішка твоя,
вона розкрила у польоті крила,
на щастя випала колода карт,
розбилась павутинням темна сила.
Стрибають по болоті снігурі,
дивуються зимі без стопки снігу,
не видно на віконцях вітражів,
буття не припинило свого ліку.
Некликаний герой у моїх снах,
від тебе задихаюсь я повітрям,
щебече по сусідству сизий птах,
тобі подібно скаче він по віттях.
Занедбані пройдешні наші дні,
ми їх в поневіряннях затопили,
катом життя зробились без душі,
а вічність недозволеним згубили.
Відверті почуття зробились міфом,
жахаюсь коли думаю про нас,
прекрасні відчуття пронесло вітром,
тривоги людства кличуть резонанс.
Як можна так підносити себе?
Невже ні грама не бояться Бога?
Думки про те, що втрачу я тебе,
для мене це підставна засторога.
Навіть нарцис любив найбільше воду,
самозакохані не вірять у любов,
повірте, не свою хвалив він вроду,
нарцисом зветесь просто для розмов.
Мій рай це відображення тебе,
я не вони, складаю свій романс,
щасливі не підносять так себе,
в їх інтер'єрі головним не є Прованс.
