До Презентації книги « Любов і Полум’я»
Вона всміхалась щиро всьому світу,
Енергія свята текла з очей,
А у душі під ураганним вітром,
Думки , сплітались в тисячі ідей.
Вона собі казала –«Я кохаю,
Усім єством згораю в почуттях,
Обранець мій горить також навзаєм,
Лиш сумнів в серці, наче вбитий цвях».
Глибокий біль із радістю з’єднались,
Себе питала – «Нащо це мені»,
Благала проявити Божу жалість,
І лишнє все, розплавити в вогні.
«Горіти в бурі чи згасати в штилі,
Яку дорогу вибрати, яку?»
Питання задавала Вищій Силі,
Та думка бились об стіну глуху.
«А може це, оте святе, єдине,
Що обраним дається у житті,
Що в небо кличе клином журавлиним,
Солодкі мрії випити густі.
Усі ми в цьому світі особливі,
Різноманітні в розмаїті днів,
Та почуття, як літні грози зливи,
В полях душі, запалюють вогні.
І нам здається – ці вогні навічно,
Бо ще ніхто так в світі не кохав,
Смертельно, самовіддано, всебічно,
Під блискавиці й музику литавр.
А почуття, які горять у інших,
Заземленні емоції дрібні,
Своїх, святих, на сто відсотків гірші,
Із мертвим блиском, зовсім не вогні.
Бо тільки свої, почуття від Бога,
І твій обранець, твій та тільки твій,
До вічності прокладена дорога,
Й застелена сукном рожевих мрій.
Сувій життя. Назад не відмотати,
І є вже шлюб, для Бога та людей,
Невже , нове кохання, Божий задум,
Для втілення , його святих ідей.
А може це – фатальна небезпека,
Що душу й серце, розірве навпіл,
За руку приведе тебе до Пекла,
І спалить вщент у непотрібний пил.
Усі солодкі мрії й сподівання,
Що розцвіли в душі, зрубає вмить,
Посіє назавжди розчарування,
І чорним смутком, небо закоптить.
І ти впадеш,як перестигла груша,
Об землю чвакнуть лишні почуття,
Що чорним трунком полонили душу,
В вогні спалили щастя світлий стяг.
А може це кохання, просто вірус,
Який руйнує мозок до основ,
Наркотик , що вбиває в серці віру,
І кислотою, розбавляє кров.
Таке кохання є страшніше смерті,
Бо хворий знає , що вона вже йде,
Закохані ж , в своїх надіях вперто,
Сміливо йдуть у незнайомий день.
А без обранця, дні суцільна мука,
Де в кожній миті, місяць або два,
Від голосу його, одного звука,
Дурманом щастя, мліє голова.
Це почуття не дасть безхмарно жити,
Злагодженим, розміреним життям,
Вона думки просіє наче сито,
У тло життя, яскравих вкине плям.
Усе біблійне, вічне та гранітне,
У сизий попіл перемеле враз,
І як тебе, собою вже помітить,
То будеш жити , тільки ним весь час.
Заступить очі пелена багряна,
До вуст торкнеться полиновий мед,
І будеш пити пристрасну оману,
В якій знайдеш себе та свою смерть»
Вона всміхалась щиро всьому світу,
Енергія свята текла з очей,
А у душі під ураганним вітром,
Думки , сплітались в тисячі ідей.
ID:
479421
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 14.02.2014 13:31:27
© дата внесення змiн: 14.02.2014 13:31:27
автор: Федик Юрій Михайлович
Вкажіть причину вашої скарги
|
