Вже стомилася від брехні,
Вже нічого не хоче чути.
Як заплакані матері
Сльози лляли і не можуть забути
Як прийшла в їхній дім війна,
Як сини половили кулі
Крові вилилося зповна
На й без того нещасні долі.
Та узяти в міцний кулак
Україну ніхто не зможе.
Поки ходить по ній козак,
Поки її син стоїть на сторожі.
Ненька-мати зтомлена від брехні
Доти Україною буде лишатись,
Поки ходять по її землі ті,
Хто матір'ю буде пишатись.
І як знову війна зайде на поріг оселі,
України сини стануть разом зачиняти їй двері.
Підпирати своїми спинами стіни,
Доки ворогам не забракне сили.
І поки бракує їм розуму,
Існуватимуть вороги по світу.
