Роздирають, топчуть, убивають...
А їм начхати... ж бо пани вони,
І досить часто забувають,
Що козаків нащадки ми...
Їм наплювати на оту країну,
В якій зродились і росли,
Перетворюють її в руїну,
Немов оскаженілі сучії сини...
Б'ють нещадно, напувають жовчю,
Розпинають Матір на хресті...
Бідная, - захлинається вже кров'ю,
Немов, останні зустрічає дні...
Немов, востаннє бачить синє небо,
І золоте колосся десь у полі,
Просить : "сину мій, не треба " !
Я жити хочу й прагну волі...
Автор: Назар Гузій 24.05.2014р (с)
