А знаєте, що найважче зробити? Найважче відпустити кохану людину. Ту людину, без якої, навіть, дихати важко було, на яку готовий був молитися. Найважче - це відмовлятися від дотиків цієї людини, від коханих очей, від сильних рук, обійми яких давали так бігато надій. Від простих розмов, від співу " А мне хорошо с тобою,Волосы пахнут весною.", та навіть від п*яних розмов. Зустріч з цією людиною була найбажанішою як прийом наркотика. Цей наркотик пульсував у кожній судині тіла. Але залежність проходить ( принаймні, змушуєш себе так вважати). Проходячи місцями, які нагадують про цю людину, починаєш плакати і битися в істериці " Та чорт побери, повернися!". Але потім, коли дивишся щасливі фото цієї людини, починаєш розуміти, що з її сторони кохання не було і, мабуть, розтавання було кращим виходом з ситуації. Та серце....йому ж не накажиш кого кохати, а кого ні. В серці продовжує жити "померле" кохання.
