Розмитою мозаїкою площ
Пливуть юрбою мокрі парасолі,
Липневий день закутався у дощ,
Скриплять протези залізничних колій.
Кипить буденна звична суєта,
Їй і дощі не стануть на заваді,
Свічадами лисніють болота́,
А горобці таким розвагам раді!
Дощ-піаніст на клавішах дахів
Нові акорди пробує сміливо.
Гортаю давній пам'яті архів
Під монотонне замовляння зливи.
А там таких облич, імен і дат,
Таких дрібничок, серцю надто милих!
Гіркої кави теплий аромат
Моїм легким думкам дарує крила.
І над буденним виром суєти
Я, мов малий журавлик-орігамі,
Лечу в далекі пам'ятні світи
По рівній дощовій кардіограмі.
Ну а я буду другою! 5+5, бо, на жаль, більшої оцінки тут немає! І прекрасний музично-шумовий супровід! От тільки причому тут Бетховен? Це точно він?
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, люба пані Тетяно! А на рахунок мелодії, то я її у такому вигляді завантажила з одного музичного сайту. Може й не Бетховен, бо я не настільки добре знаю класичні музичні твори.
Щиро Вам дякую за такий приємний візит і гарні враження від прочитаного! 
І прекрасний музично-шумовий супровід! От тільки причому тут Бетховен? Це точно він? 
