Дівчинко, ти – океан, що навиворіт!
Тиша назовні і буря всередині.
Серце сльозами солоними вигорить,
Та все одно очі в небо підведені.
Што́рмами доля розгойдує дні твої,
Мов паперові тендітні кораблики,
Знову підставиш бліді щоки вітрові!..
Ми зі світами своїми, мов равлики:
В декого зовні будиночки-мушельки,
В декого – мікросвіти, мов галактики,
Гори такі, що нікому не зрушити!
Хтось в океані малесенькі клаптики
Облюбував, засадивши оазами,
З Богом говорить у тиші намоленій,
Хтось за гіркими словами-образами
Прагне сховати думки свої зболені.
Дівчинко, ти ─ океан, що навиворіт,
Равлик із мушлею-світом всередині.
Доля людини – у вічному виборі,
Поки приціли ще тільки наведені…
Поки немає межі неповернення,
Вільні думки у польоті високому,
Світла душа ще нічим не осквернена –
Ні гіркотою провини, ні докором…
Будь комусь мрією, доброю, чистою,
В хащах болотних водою прозорою!
Може, якщо не зламаєшся, вистоїш,
Станеш корабликом, станеш опорою...
Спочатку здалося, що це присвята конкретній дівчинці...
Але далі ідуть роздуми про людей взагалі...
Дійсно сюжет непростий, потрібно вчитуватися і розмірковувати...
Навіть без глибоко аналізу очевидно, що цей вірш особливий, відмінний від багатьох попередніх і новими образами, і сюжетними лініями, і навіть психоаналізом...
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Олечко, Ви вірно все підмітили! Спершу задумувалось, як особисте. Вода - моя стихія, тому й таке порівняння. Але навиворіт, бо коли на поверхні океану буря, всередині все спокійно. А тут навпаки: зовні людина спокійна, врівноважена, а всередині у неї може вирувати справжній дев'ятий вал!.. Проте, зовні вона цього не показує. Все це всередині. Потім, розвиваючи цю тему, я зрозуміла, що образ став узагальненим і кожен читач може приміряти його на себе. Дуже тішуся, що читачі прониклися і відчули цей вірш! Я хвилювалася, чи не надто він заплутаний, але позитивні відгуки мене заспокоїли і втішили! Дякую Вам сердечно!
Надзвичайно складна конструкція, композиція, тут і дівчинка, і всі "ми зі світами своїми" і "доля кожної людини у вічному виборі"... і знову конкретна тендітна дівчинка, яка має стати опорою... Дівчинка і світ, навіть Всесвіт... Світ, доля якого залежить від дівчинки... Дуже серйозно все... А скільки образів з природи: океани з їх штормами, гори, оази, болотні хащі і цілі галактики - і все чи зовні чи всередині "мушлі равлика" - внутрішнього світу людини... Голова йде обертом... Сподіваюся, мені вдалося хоч трохи висловити своє захоплення, моя дорога Кульбабко? Вона не зламається, твоя дівчинка - і вона врятує світ.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Люба пані Тетяно, як глибоко Ви все провідчули - щиро радію цьому! Приємно, що вдалося донести свої думки до читача! Так, вірш дещо складний для розуміння, але якщо заглибитися... Ви все відчули! Дякую Вам щиро!
Гарно сказали про жіночу долю... Чомусь вона у всі часи була і є нелегкою..
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Надієчко, дякую щиро! Ваша правда: легкої долі не буває, кожному випадають якісь випробовування і тільки сильні духом здатні здолати всі труднощі і не зламатися!