де ви, де ви, маленькі виродки, закохані і безсонні
лежали на стінах, на стелі, мили свою чорну голову
водою білою і божевільною
суглобами своїми скрипіли, сталевими прикидаючись
нині вас мало, а вчора на моїх ребрах
ви сиділи незчисленними зграями
де ви, де ви, єдині мої улюблені
що без вас я немов жебрачка землею голою
тиняюсь, руки заламуючи і плачучи
не йму вам віри, пальці свої тру так завзято, неначе
чекання мені встромлено в спину як човен у сті́ну -
ну коли ж вам не стане що їсти, мої ненависні!