Десять років горіла земля у людей під ногами,
Десять років стогнала земля від ворожих чобіт,
Десять років карпатське село вже не спало ночами,
Десять років чекало синів своїх біля воріт.
Кожен день за селом у лісах скреготять автомати,
Кожен день умивається ранок в гарячій крові,
А холодної темної ночі до нашої хати
Принесли́ молодого хлопчину брати лісові.
А, коли партизана Карпати покликали сині,
І, коли вже, нарешті, настав розлучатися час,
Він сорочку свою позоставив на пам'ять дівчи́ні, –
«Нехай носить твій син і нехай пам’ятає про нас».
Довго-довго лежала сорочка у маминій скрині,
Довго-довго чекала пошани й людського тепла,
І, нарешті, настала пора, – я вдягнув її нині,
По щоці у матусі тихенька сльоза потекла…
І в душі зазвучали ніколи не чувані струни,
І сама мимоволі розпрямилась гордо спина́,
Що б не сталось зі мною, і де би у світі не був я,
Передам ту сорочку онукам своїм і синам.
Чорна-чорна була́ та сорочка, чорніша від ночі,
Чорна-чорна, як смерть, чорна-чорна, як свіжа рілля,
Чорна-чорна була́ та сорочка, як хлопцеві очі,
Чорна-чорна була́, як моя українська земля.
8.08.1990
Пісня "Чорна вишиванка"
http://www.youtube.com/watch?v=caE-cgBUDT4
Гарний, патріатичний вірш, Олександе! І головне - на часі! 
