З нашого села така свальба йшла...Весілля...Весілля...
Хто б ня повів типирь,шом така?Наварилам зілля.
Муй буде і всьо!Муй лем вун буде!Так треба!
А моя любов!А моя любов така:вышше неба!
Очі чорнії,чорная коса наче тая нічка.
Кіть не будеш муй,тя приворожу!Чуєш,бистро річко?
Музикі гралі,Йванко танцював,пудсиплю му зілля!
Через тиждень в нас Іванку з тобов вже буде весілля!
До ворошкі йду,вна мі наварить,дам ті увечері,
Лем голівонька моя так болить...Мы не заручені...
Шось наробила,дівко,шо с тобов,шо буде з Іванком?!
Буде вун с тобов,буде вун с тобов з вечора до ранку.
Сама м вупіла ото зіллячко.Гріх взяти на душу?
Силов тягаті тебе до вінця?..Хіба Йванку мушу?
Пуйде за пана,нич,шо вун старий,але вун багатий.
Кіть ня не любив Йванко молодий,то з старим лягаті.
Так цілой життя я і провела-і с старим лягаву.
Я у маєтку такому жила...Лем тя вже не знаву...
А колись істрів молоду пані,низько поклонився.
-Панночко моя,як я би до Вас лем рас притулився.
Далше най умру,лем поцілував личко і рученьки...
Іши м такії нигда у світі не відів біленькі.
Хотілам муся признати:
-То я...Хіба ти не знаєш?
Блисько пудойшла,за руку взяла.
-Йванку,упізнаєш?..
Вун руку узяв,наче нежива.
-Йой,та то я,Йванку.
Ти колись мене не хотів брати навіть і до танку.
Вун ся позерав,вун мене благав такими очима.
-У мене пирстінь,у нього пирстінь...Лем то не причина...
Вун ня кохає,за жону ня взяв,хоть я не любила,
Та типирь люблю...Та типирь люблю...А тебе м простила...
Студена ріка,студений п"тык...Так в житті буває:
Хто колись кохав,хто тебе кохав...Типирь забуває...
Молодець, Відонько, що пишете лемківською (так я думаю. Може помиляюсь?) 
