Спить земля, бо ніч прийшла,
Тихо стало так надворі,
Тільки чутко солов'я,
Що говорить з вітром в полі.
Та ти послухай, не спіши.
Тихше... Тихше... Чуєш каже,
Що доля випала важка,
Серце тужить в солов'я
І не миле йому життя.
Невже так буває в світі,
Що співає він від віку,
А на душі тягар лежить?
Та нікому він не каже,
Не покаже, не розкаже,
Яке горе його точить.
Завжди ніби він веселий
І літає в інші села,
Та ніхто так і не знає,
що в житті його спіткає.
