Кожної зими спадає на думку новий етюд, пишуться нові вірші. Бо кожна зима - особлива. Нехай ця зима стане справді доброю і м'якою для нас.
Не воруши повіками, не руш!
Бо ти не бачив, а сніжинка-ластівка
На віях, на твоїх дивами й казками
Гніздечко звила із вітрів та стуж.
Отак і стій, закривши очі, сам
З гніздом на віях, на секунди створеним.
Ще мить - і полетять у вирій скорені
Твоїм теплом і по твоїх щоках
Малі пташата. Наче від сльози,
Блищить щока, цілована щедрівкою...
Тепер вже можна - сірими бруківками
Відкрити очі, з раю до землі
Спадати тихо-тихо, наче сніг,
Теплом із вуст вітати ніжних ластівок
І жити-мріти настроєво, казкою
З надією на мир.
Не руш повік!
