п’яненькі люди дурні боги
задимлена світла ніч
ти був звичайний такий як всі
ти навіть писав роман
стрічав світанок любив вино
ненавидів протиріччя
а потім зник нелогічно й тихо
ілюзія урагану
я зрозуміла я теж жива
так само хочу свободи
перегортаю по сторінках
недописаний твій шедевр
і раптом здасться маленька мить
що ти в коридорі ходиш
розплющу очі і розумію
у шибку шкребеться дерево
продерся ранок крізь нетрі вій
спинився в темних очах
міцнюща кава холодний душ
недопалок за вікно
а щось згубилось і не знайшлось
і ледве живе розчахнуте
ти був звичайний ти просто зник
ти просто живеш не мною
