Не відпускай її у холод ночі
ти ж бачиш як завмерло серце - ні!..
Не відпускай її зажурену, дівочу,
цю постать ніжну в смуток самоти.
Вона благає прощення і сонця
ти ж бачиш сльози й очі дорогі.
Лиш пригорни востаннє хай не плаче,
хай посміхнеться з вірою тобі.
Нехай в її душі гроза стихає
й присниться сон де поруч знову Ви,
де буде щастя і земне начало,
неначе запах теплої Весни..
Гіркі на присмак, кольору Любові, -
давно вже втрачені у буднях самоти..
Не відпускай її, скажи єдине слово
даруй їй небо й посмішку краси.
Тримай її за руку міцно-міцно,
не відпускай її під сивий град.
Розвій печалі, не забудь, що пізно
і те, що більше не верне назад...
