Туга краватка не давала вдихнути на повні груди, постійно здавалось, що це якась петля на шиї. Торгова біржа смерділа грошима, потом маклерів і заздрісною зверхністю.
Він утік з роботи. Перше, що зробив вдома – це набрав стакан холодної води та спрагло, швидко булькнув у нього свій мобільний телефон. Аби наступний крок був ще більш пам’ятним для його душі, він пішов у гараж і знайшов там інструмент, яким його садівник підрівнював паркан із кущів. Англійською це називається ‘hedge’. Довбаний Лондон. Мордор. Пекло. Місто всього за гроші.
Фунти. Долари. Євро. Юані.
Хунти. Отари. Маневри. Пещені пані.
Сікачі. Велетенські ножиці легко розрізали шнур стаціонарного телефону та Інтернет-кабель. А знали б ви як свистко заходили цвяхи у ці двері із червоного клена. Хух, цей звук він не забуде ніколи. Навіщо замки, коли можна шикарно забитися із середини двадцятисантиметровими цвяхами. Цвях. Шикарне слово. Звучить так само дзвінко, як і заходить в дерево. Цвях! Цвях! Цвях!
Полегшало, але ні, стоп, гуляємо до кінця. Нарешті, скинув осточортілий костюм. Йухху, Господи, я голий! До біса навіть труси і шкарпетки. Увімкнув у гаражі газонокосарку. Скрутив у ком білосніжну італійську сорочку і закинув трьохочковий. Білі клаптики шугонули вгору. Сніг! Усе послідувало за сорочкою. Коли запхав піджак, то навіть спробував позмагатись із цим гаркаючим псом-косаркою і висмикнути шматки назад. Тріск тканини, тріск швів. Ось і писк моди.
Зголоднів. Пішов на кухню робити відбивні. Два удари по м’ясу. Зміна молотка і два удари по планшету та ноутбукові. Не подобається звук? Правильно! Тихо дуже. З усього маху запустив молоток у плазмовий телевізор. Оце я називаю стерео-скло-звук! Перекусивши добре прожареним м’ясом, яке вперше смажив без сковорідки, нагло поклавши відбитий шматок просто на розжарену електроплиту, він відчув себе значно краще.
Коли легесенький димок від бензопили піднявся вверх у повітрі відчулась ейфорія. Інструменту вистачало. Натхнення зашкалювало. Якби хто тільки міг відчути вібрацію з якою ланцюг бензопили закохувався у дорогущі меблі. Свист. Тирса. Вільний політ шматочків. Ніхто мені не вказує, як вирізати! Мені не шкода. Я творю, як хочу.
Якоїсь миті невірний нахил бензоінструмента змусив заглохнути весь апарат. Сексапильно застрягла різьб’ярка у панелі стола за десять тисяч доларів. Супер. Якраз те, що треба. Тут їй і місце, - подумав митець божевілля і пішов шукати лом у підвалі.
Крізь вузьке вікно було видно мигання світла і легке завивання сирен поліцейських авто. Сусіди стривожено кукувались, ховаючись за машинами. Коли спецназ з труднощами виніс вхідні двері, забиті з середини двадцяти двома цвяхами, то у помешканні грала на всю гучність магнітола, єдина вціліла техніка:
HIGHWAY TO HELL! HIGHWAY TO HELL! HIGHWAY TO HELL!!!!!
Пройшовши коридор, спецназівці потрапили у вітальню, в якій виднівся свіжо зацементований акваріум і просвердлені дірки у сходах на горище. Бійці елітного підрозділу перейшли у інше приміщення – кімнату для гостей. У ній великий вазон був обмотаний кабелями та проводкою, видертою плоскогубцями з-під шпаклівки стіни. На журнальному столику лежав кавун, а з нього стирчала плоскодонна викрутка. Іскри із пошкодженої проводки легенько тріщали.
Почувся скрип дошок. І на горизонті з’явився він. Особа спускалась із другого поверху. Важко було уявити, які вольності оформлено поверхом вище, але із круглого вікна горища, сусіди, що стояли надворі, побачили зачеплений одним колесом за пробиту раму трьохколісний велосипед. Лижа на дереві, що росло недалеко від вікна. Пес гавкав на шматки черепиці, що впали із будинку.
Чудо зовсім не злякалось націлених на нього пістолетів та інопланетян у масках з іншою автоматичною зброєю. Навпаки, спокійно поставивши відро з поп корном на сходинку нижче, хазяїн дому присів на ті ж сходи. З-під саморобного кілта, який був зроблений із килимка із надписом ‘WELCOME’ та скотчу, що тримав це диво на поясі, було видно його геніталії. – А я вас, клоуни, давно чекаю, - посміхнувся голий робінзон крузо.
Йому заламали руки і вивели до карети швидкої, де в гамівній сорочці вивезли кудись в напрямку центра міста. Сусіди з усього побаченого зрозуміли, що це не грабіжники вчинили стільки гамору. Поліція, заспокоюючи тих, хто їх викликав, позатягувала усе жовтою стрічкою і попрохала до пори до часу нічого не чіпати та не входити на подвір’я за обмежувальну стрічку.
Стрічки. Правила. Заборони.
Річки. Ковила. Кінські попони.
Скільки із них нам нав’язують, скільки із цих тупих принципів ми створюємо собі самі.
Митця, який останнім вибухом терпіння знищив своє житло, позбавили свободи, закривши на все життя у божевільні, та хіба можливо ув’язнити уже вільного…?
Андрій Конопко (с.) 2015
ID:
556533
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.02.2015 02:24:41
© дата внесення змiн: 02.02.2015 02:24:41
автор: Андрій Конопко
Вкажіть причину вашої скарги
|
