Наперекір вітрам і болю,
словам, що ехом відгули
бажала вирватись на волю, -
до Твого миру, до душі.
Летіла вихором крізь небо,
рвалась, мов птаха до зірниць.
Щоб знов відчути одкровення,
щоб впасти смутком на щоці.
Перетворилась я на роси
і залишилась на землі.
Мені здавалось, наче сльози
лились з очей твоїх рясні.
Мені здавалося, ти скажеш:
"Минуле вже не важить".. та
ти все мовчиш, ховаєш правду
у закутках живого дня.
Наперекір туманам хмурим, -
картинам схожим та чужим.
Бажання все ж сильніш за будні..
а їм - не вистачає крил.