Я серцем, п’яним від любові,
Розмову нашу перечитую.
І кожне слово, кожне слово
Кроплю солодкою і чистою
Сльозою. І обводжу щастям,
Як німбом. В тон зорі ранкової…
О ця, закоханих фантастика!
І талісмани їх – підкови!
Чи довгий вік ваш? Чи терплячий?
Не дуже…
Тільки я захлинисто
Слова, що так багато значать,
Тобою мовлені, гарячі,
Читаю зараз, сон неначе,
Читаю майже по-дитячі,
Читаю серцем, що незряче,
Й ніяких там «але» не бачу,
Щоб на поля, як острах, винести.
