Пробач мені синочку за науку,
Не так повинен батько вчити сина,
Я забуваю... Ти ж лишень дитина,
Моє таке жадане й миле щастя
І ангел мій із золотим волоссям,
На вже такій обізнаній голівці,
Я ж все спішу, боюсь щось пропустити,
Десь підскажу, десь з притиском накажу,
Відмовлю в чомусь, дозвіл дам не зразу,
А ти сумуєш, в сумі тім мовчиш,
І тяжко так стає, на мому серці,
І розумію - ти лишень дитя,
Моє натхнення і моє життя,
Ти ангел мій із золотим волосям.
Прошу, прости... Не гнівайся, пробач.
Не так потрібно батьку вчити сина...
