Коли не буде сонцю місця,
Прийде й окутає все ніч,
В ній стежку намалює місяць,
По стежці спуститься у низ
До нас чарівною ходою,
Вся величава та сумна,
Така самотня і холодна,
Ніким непізнана Вона.
Її не бачив ще ніколи
Із часу створення світів
Ні астронавт, ні науковець
І навіть майстер-чудодій
Її ніколи ще не бачив -
Володарку химерних снів.
Вона прийде щоб подивитись
На нас беззахисних таких,
Відчути подих й нахилитись
Вдивляючись до нас усіх
І потім зовсім тихо-тихо
Прошепотіти щось чудне,
Комусь казково-чарівне,
Комусь буденно-прозаїчне,
А ще комусь вселивши жах,
Страшне і болісне на лихо,
Отак прошепче і піде
По стежці місячній додому.
Ми ж залишатимося в снах,
В чужих фантазіях і в своїх,
Хтось усміхаючись, а хтось
Не в змозі побороти відчай
І розірвати коло бід
Терпітиме усе до ранку.
Вона ж непізнана ніким,
Така самотня і холодна
Як було з створення світів,
Повернеться у своє царство,
Де зорі щось нашепчуть їй,
Усе сумній і величавій
Володарці химерних снів.