Цар подивився у відразі
На безпорадного й брудного,
Моргани феї шпигуна
Й промовив стаючи із трону:
« Скажи хробаче, скринька де?
Куди подів волосся сина?..»
Аж тут зі стуком привідкрились
Тяжких дверей дві половини
Й перед очима всіх повстали
Три незабутніх персонажі:
З них першим увійшов дідусь,
В руках дві книги і перо,
На голові ковпак у зорях,
Під оком скалиться пенсне -
Це був придворний чародій
І помічник в царевих справах.
За ним волікся воєвода
Червоний ніс і муть в очах
Якого, видавали те,
Що вчора він десь погуляв
Та й щиро випив за здоров’я
Новонародженого хлопця,
Сьогодні ж ледве вже стояв
І все хапався за меча
Та так кумедно морщив лоба,
Що навіть посміхнувся цар
Крізь прищур погляду твердого…
Штовхнувши воєводу в спину,
Пробубонівши тихо мат,
Ніяк не в змозі протиснути
Свого тугого живота,
Проліз представши наперед
Царевих тюрм першоначальник
І поклонившися царю,
Та подивившись на царицю,
Спитав : «Царице моя, звали?»
Відповіла та: « Проходіть
Вас цар, давно вже зачекався
Тож будьте добрі, не мішайте,
А тихо й вдумливо вслухайтесь
Про що розмова тут була…»
Тим часом цар своє продовжив,
Піднявши різко владний голос:
« Не чую відповідь твою!
То де ж і скринька, і волосся?»
Забелькотівши щось під ніс,
Горбун побіг до тої штори
Де проховався цілу ніч,
Підніс її, і у руках
З’явилася чарівна скринька,
Вона була таємно-грізна,
Що у серця закрався жах…
Та цар суворо наказав:
« Відкрити скриню, взяти волос!
Спалити у багатті все
Й розвіяти у чистім полі!
А карлу кинути в темницю,
Нехай свою там долю жде!
Ви ж ледацюги і п’яниці
За мною й батьком на нараду!
До ночі будем мудрувати
Як захиститись від Моргани
І як спровадити те стерво
Із ненависного їй світу…»
Він повернувся щоб іти,
Ще раз оглянув все довкола,
Та раптом тихо пробурчав:
« О горе батьку мені, горе.
Про сина рідного забув я,
Не підійшов і не обняв,
Не взяв на руки, не поцьомав.
Як міг таке собі забути », -
І не побіг,а полетів
До ліжечка свого Андрія.
А той стояв все у перил,
Не то одітий, не то голий,
І ніби ще такий як вчора,
Але ж насправді не такий
Всі обернулись до малого,
Ба дійсно виріс їх Андрій.
Той показав в своїй усмішці,
Ряд ще малесеньких зубів,
Як й вчора, знову здивувались
Забубоніли, зачесались,
Згадали Бога і Христа
Й знаменням тричі покривались,
Бо що й казати – дивина.
А між тим всім, узявши сина
Цар гордо щось йому шептав,
Потім вже слухав від Андрія,
Уважний був та все мочав
Й задумою чоло покрилось,
І раз по раз тоді кивав
Та по голівці сина гладив,
А після діду передав,
Той теж з малим розговорився
І навіть дечому повчав…
Коли ж прийшла до них бабуся
І мама взялась покормить,
Усі покинули палати
Й заснув нарешті царський син…
. . .
ID:
574638
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 15.04.2015 19:31:43
© дата внесення змiн: 16.04.2015 16:20:52
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ
Вкажіть причину вашої скарги
|
