Пора підглянути в щілину
Й прислухатися до розмов,
Що ще тривають у палаці,
В останню мить приготувань
Царя з командою своєю
У путь до феїного замку.
А там таке: великий цар
Усіх зібравши, доповівся:
«Мої придворні й славне військо,
Мої безстрашнії орли,
Для вас сьогодні в день негоди,
Коли дме вітер й буря зріє,
Прийшов випробування час,
Сьогодні всякий зрозуміє
На що він в дійсності гаразд,
Наш ворог не чужі звитяжці
І навіть не зміїні пащі,
А чари дуже злої феї
І нечисті що з нею є
Непередбачувані пастки.
Та наше нині святе діло
Її будь-що перемогти.
Поможуть в цьому чародії.
Ну що ж на коней, треба йти
І хай нам Бог допомагає!..», -
Сказав і скочив на коня,
За ним і решта по команді,
Тут закурився битий шлях.
Та вже за хвильку було пусто
І тільки сльози на очах
Дружин й дітей, що проводжали
Ще відбивали почуття
Незнаного донині страху…
Цариця також затужила
Й благала в Господа підмоги
Та захисту від феї чар,
Просила милості й взивала
Про порятунок свого мужа
І спадкоємця його трону,
Нащадка древнього престолу,
В майбутнє пришлого царя,
Ще малолітнього Андрія.
Прохала, витирала сльози
Й безперестанку все молилась
Додолу повсякчас клонилась
І осінялася не раз.
Тим часом син її дивився
На матір з непідробним жалем.
Все ж дочекавшись поки та
Зронила у останнє «амінь»
І тричі наложила хрест
На ще тендітнії рамена.
Промовив їй як можна чемно:
«Послухай мамцю моя люба,
Невже до нас прийшла журба?
Чи може ти уже в печалі,
Що так скорбієш все за татом?
Та придивитись, ніби ж правиш
За упокій свого синка.
Скажи чого горюєш мамо?
Хіба не знаєш, що у батька
Був на похід хороший план?» , -
Замовк і зразу же продовжив:
«Не плач і не печалься неню,
Цар врахував буквально все,
Що міг пізнати, передбачив.
Підкажуть те, на що не зважив.
Порадять там, де призабув.
У нього знай, два чародії,
Ці маги ліпші в своїм ділі,
Недарма світ їх чудодійний
Так ім’я Арестона славить …», -
Тут видихнув і лоба витер,
Почухав голенький живіт,
Й піднявши палець вказівний
Свою розмову поновив:
«Ти знаєш скільки має раті,
Його вельможність батько-цар?
А скільки в нього тої зброї?
А коней скільки й провіанту?
Їх мамцю моя просто море,
Та саме головніше план
З яким він фею переможе!»,-
Андрій притих й навшпиньки став,
Тай потягнувся до цариці.
Та ж ледве-ледве нахилилась,
Як міцно він її обняв
Й прошепотів зовсім тихенько :
«Не бійся, тато подолає
Усененависну Моргану
І вбереже від бід мене.
Як завжди вернеться до тебе.
Не бійся мамо все пройде»
На тому й порішили разом …
. . .
ID:
575177
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 17.04.2015 21:24:52
© дата внесення змiн: 17.04.2015 21:24:52
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ
Вкажіть причину вашої скарги
|
