Ми купались і ти сміялася,
Як це сталось не знаю я,
Та сплелись ми в єдиному подиху,
У любові нестримному захваті,
На морському піщаному березі.
Й теплі хвилі водою пінною,
Що рукою Нептуна кинута
І розбурхана пристрастю двох,
Омивали, в ту мить закоханих,
Налітаючи гребнями білими
Під вечірнім світінням сонця.
Те ж останнє кидало проміння
Відтворивши моря казковість
І надавши чарівності хвилям,
Котрі шумно летіли назустріч,
Вгамувати не в змозі спрагу,
Юних тіл, що у ніжних обіймах
Не пручалися більше пориву
Та не відали іншого страху
Як не бути у мить ту разом.
І лиш море було тому свідком…
