Прийшла повістка в мою хату.
І я за сина відповів.
А він щасливий – прибіг і: «Тату,
Я вам невістку в дім привів».
Зачула мати, давай вітати.
Співає радісні пісні.
А мені хочеться ридати.
За тиждень – син мій на війні.
Вже добрі люди несуть повсюди,
Співають дітям до вінка.
А моє серце тиснуть груди.
Я не сказав, що повістка.
Прийшли до церкви, на рушник стали.
Щасливі слухають отця.
На честь і славу їх обвінчали
Молитви Господа-творця.
Священник каже: «Перед батьками
Низький уклін свій піднесіть.
А ми, вмиваючись сльозами:
«Діти, рідненькі, нас простіть.
Ми вас ростили на славу Божу,
На радість людям на землі.
Та долю я змінить не можу.
І ви вже діти не малі.
Бажаємо щиро і щастя і долі.
Любові і миру – недарма.
Ми довго жили у неволі
І більш не хочемо ярма.