Уяви: шоста ранку, старий допотопний автобус,
Затягнувшись, викашлює дим, торохтить двигуном…
На сидінні потертому ти, ухопившись за спробу
Повернути в дитинство, сидиш… І тобі все одно,
Що позаду лишається червень, міста і вокзали,
Недопита і вистигла кава, запилений стіл,
І, розсипані стосами крил, перепрілі журнали,
Між якими пожовклі від часу конверти листів…
Хай воно залишається там, під печаткою “завтра” –
Ці буденні турботи, ці втрати себе в суєті…
Із рипучих колонок свідомість загойдує мантра –
Призабутих улюблених треків мотиви прості…
У закурених вікнах проскакують слайди пейзажів
І засвідчує небо погожий і сонячний день!
Так комфортно тобі наодинці, між цих антуражів,
Шурхотить, мов льодяники, пам’ять у сховках кишень…
Перламутрові трави блищать, наливаючись сонцем,
Мандариновим сяйвом запалює ранок зеніт…
Не повіриш, та всі ми, дорослі, плекаємо схрон цей,
У якому захований чистий незайманий світ.
В кріогенній посудині, в ампулі, ніби чар-зілля,
Має кожен галактику власну. І в обраний час,
Коли хвилею теплою, наче хмільне божевілля,
Ностальгія накриє, втікаємо далі від мас…
І, впіймавши автобус, тримаємо курс у минуле,
Де у кожного стільки щасливих простих таємниць!
І руйнуються відстані, з гуркотом падають мури,
Коли Вічність вливається в ґудзики наших зіниць…
Я не просто уявила, а з перших слів згадала, як їхала в запиленому старезному автобусі у спекотний день із Яремче у Коломию і емоції були не такі, як у тебе, Наталю, тому що твоя подорож - це мандрівка у дитинство, а моя згадка - це тілесні тортури і болюче сприйняття дійсності, що живемо в 21 столітті, а дороги й транспорт як 100 років тому назад... І навіть прекрасні карпатські краєвиди не тішили. Саме в цьому автобусі я зрозуміла, що насолоджуватися горами потрібно тільки пішки.
Я розумію, що твій вірш зовсім про інше, але у мене виникли спогади саме такі, бо у кожного дитинство своє...
А ще мене здивувало, що уже другий вірш наче не твій, тобто зовсім у іншому стилі і форматі, такі не характерні для тебе довгі рядки...
Відбуваються якісь метаморфози твоєї душі. Але і в цьому творі цікаві образи, щирі почуття,старі мотиви в новій інтерпретації - приємна несподіванка!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О, так... Наші дороги - це щось... Яма на ямі, як-то кажуть. Їхати і відчувати, як у тобі здригаються всі нутрощі - мандрівка не з приємних... Тому, я Вас добре розумію. Якщо і мандрувати на колесах такими дорогами, то лише подумки у дитинство. Дякую, Оленько, що зауважили мої метаморфози! Справді, пробую щось новіше. Дуже вдячна за такий щирий душевний коментар, за асоціації і цікаві думки!