Подивився я на долю
І сказав таке лукавій:
«Не гляди на мене косо,
Не махай так довго пальцем,
І не смійся з моїх кроків,
Не кажи, що це зухвало.
Я тобі стара не вірю,
Та не бачу в тому злого,
Що мандрую в своїх мріях,
І повір коли захочу
Перестрибну через море,
Обійму довкола хмару,
На килимі перелечу
Понад гори й океани,
Побудую із води я,
Нескінченну вгору башту,
Підіпру гаряче сонце,
Щоб так скоро не ховалось,
Назбираю в кошик зорі,
Та прикрашу ними замок,
Що піднявся з мого слова,
Серед дійсності туману,
Хай сіяє собі в ночі,
Аж від краю і до краю,
Дивувались щоби люди
І по доброму всміхались.
Ти ж стара дарма глузуєш
Й косо дивишся на мене,
Я що хочу те й малюю,
Бо така моя потреба» -
На що знову, як і вперше,
Доля пальцем помахала
Та примружилась в усмішці,
Видно щось старенька знала...