І тільки ти бредеш у самотині,
А дощ паде, не знаючи упину
Кругом багно. Ти не смієшся нині.
Усе “своє” перетворилося в рутину .
А далі що? Втопитися в багнюці?
Тихенько обійти. Назад вернутись?
Ти просто зараз весь в пилюці
Брехні, що є, куди не озирнутись.
І сонце не зійде, не зсушить
Як гетьман Дорошенко посеред Руїни.
Поки ми тягнем груз, який нас душить.
Ще з незалежності коханої країни.
Не ті пани взяли все в свої руки.
Без совісті крадуть скарбниці муки,
Які діди спізнали, щоб онуки
Жили щасливо, без найменшої розлуки.
На жаль історія по- своєму писалась
Війна прийшла – людей позабирала.
А ті пани мовчать. Вона зосталась.
І в наші вікна знову зазирала.
