Як ся маєшся, царику Путін?
Розкажи, як-то спиться тобі?
Чи не сняться, дітей вбитих, трупи,
На моїй українській землі?
Може десь, серед темної ночі,
У палатах кремлівських твоїх,
Диким вереском, чуються крики,
Від жахіть, кров’ю скроплених, війн?
Чи ж то плачеш, в подушку ночами,
У істериках, б’єшся чолом
Та шепочеш до Бога і мами,
Ще й клякаєш до своїх ікон?
Не проси... Не клякай... Не пробачить!
Не почує... уже й не простить!
Не для тебе відкриються брами!
У жахітті чекання розплати
Вже ніколи... ніколи не спи!..
