Ми бачимо не раз, не те що є,
І чуємо підчас не те що кажуть,
Малюємо картини, а вони,
У дійсності нічого вже не важать
І забуваємо вчорашні ще слова,
Та не зважаємо на свої обіцянки,
Завжди в полоні тільки свого я,
Ніяк не склеїмо розкидані уламки
Вдивляючись здивовано на тих,
Хто ще уміє в щирості любити,
Не можемо до істини прийти,
Як дійсно просто у коханні жити
Минають в суєті всі наші дні,
І в них дрібниці так багато значать,
Що віднайти в буденній мішурі,
Себе самого основна задача
Ми ж спішимо згоріти набігу,
Смішні у чомусь, в чомусь легковажні,
Не раз шукаємо й чекаємо біду,
І біжимо тікаючи від щастя
Й малюємо картини, а вони,
У дійсності нічого вже не важать…
