Він не бере у свої руки пензля,
І на мольберті полотно не стелить,
Його картини витвори натхнення,
Де слів рядки лягають немов фарби,
Де почуття малюють власні рими,
Відмовитись не в змозі від спокуси
Віддатися в нестримному творінні,
Предивним текстом білому паперу,
І він не спить, коли тривожить спокій
Видіння обрисів наступного початку,
Коли народжує так легко і у муках,
Своє віршоване непізнане дитятко,
А після причесавши віддає
Суворим критикам на глум та на поталу,
Чекаючи від них ласкаве слово,
Надіючись на щирий їхній захват,
Та пише дальше в пошуках натхнення,
Й творить картини словом, а не пензлем
