Україно, пора вже тобі
Розірвати старече лахміття,
Та спалити на гніву вогні,
Нехай димом іде в потойбіччя
Непотрібно терпіти своє,
Коли стягнуті руки і ноги,
І ніколи, почуй та повір,
Не зайти по старому у нове
Ти давно пробудилась від сну,
Та ніяк ще піднятись не можеш,
Скільки раз зустрічала весну,
Та завжди замерзаєш зимою
Україно, настане пора
Відректись від старого насліддя,
Бо не буде ніколи добра,
В беззаконня й наживи угіддях…
