Міцно п’яний, нетверезий,
Пан поет пізнавши лихо,
Сів до столу й шепче тихо:
«Переріжу нитку швидко,
Обірву ту кляту прив’язь,
Щоб вже більше не тримала,
Мені душу у молитвах.
Нескінченні ті повідки,
Що шепчу Йому на вухо,
Скільки в них того що було,
І нема зовсім, що буде,
Бо не знаю чого хочу,
Не умію видко жити,
Ні сьогодні, ні учора,
Ні на цім й на іншім світі.
І не трапиться нагоди,
Не здійсниться вже нічого,
Позабутий людьми й Богом,
Ген піду з життя дороги.
І якщо заплачуть люди,
Й без прокльонів де згадають,
То можливо, що сторожа,
Неохоче так, з просоння,
Привідкриє двері Раю
Та не дасть душі блукати,
Якщо все ж таки згадають.
Перерізав б, та не стану,
Бо міцна і клята привязь
Ще мене не відпускає,
Все даруючи надію…»,-
Позіхнув й заснув тихенько,
Прохропівши аж до ранку…
ID:
612941
Рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата надходження: 12.10.2015 23:23:45
© дата внесення змiн: 12.10.2015 23:23:45
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ
Вкажіть причину вашої скарги
|