Історія 1
Звичайна загальноосвітня школа №7 міста Хорий. Закінчився сьомий урок п*ятничного дня і в гардеробі відбувається повна метушня. Попереду осінні канікули і всі бурхливо обговорюють цю тему. Користуючись великою скупченістю дітей, за Оксаною з 8-Б очима слідкує хлопець. Намагається робити це не помітно, то дивлячись на неї, то переводячи погляд на когось іншого або в підлогу. Та саме дівчина з паралелі його цікавить.
Діма в цій школі з першого класу. Вона теж. Перші три роки навчання він її не пам*ятає, але якось в четвертому класі граючи в квача він її ненавмисно збив і звернув на неї увагу. Саме з того часу Оксана йому сильно подобається й ніяк не виходить з голови. Вони в житті навіть не вітаються. Хоча й є друзями в «Вконтакті», читають одне одного в «Інстаграмі» і «Твіттері» і навіть взаємно лайкають один одного на АСК.ФМ. В теперішній час можна мати купу друзів і підписників в різних соціальних мережах, але й елементарних речей про тебе вони не знатимуть. На превеликий жаль для нього, Оксана входила саме до таких. Три тижні тому вона не привітала його з днем народження, незважаючи на те що він не приховував дату в VK, а на цій неділі він нарешті рішив привітатись з нею, та на своє «Привіт» у відповідь нічого не почув. Вона не могла не почути, вони йшли по коридору на зустріч одне одному, там би навіть глухий зрозумів що з ним вітаються. Дмитро крім звукового привітання ще й кивнув головою. Та вона зробивши трохи здивований вигляд пішла дальші.
- Сьогодні футбол, будеш дивиться?
Цими словами до реальності повернув його кращий друг Тарас Андрійків.
- Звісно, Тара. Все одно нічого робити.
Накинувши рюкзак на плечі Діма з другом вийшли зі школи.
- Холодає.
Пожалівся Тарас. Дмитро відповів цитатою із улюбленого серіалу.
- Winter is coming.
Та його кращий друг нічого крім спорту не дивився, тому не зрозумів чого той відповів йому на англійській і вирішив змінити тему.
- Ти зараз куди, на стару квартиру чи їхатимеш на нову.
- Та на нову, в старій вже нові жильці, здаємо студентам за гроші.
-А, ну тоді давай, все одно нам в різні сторони, ввчері ще спишемось.
Потиснувши руки вони розійшлись в протилежні сторони. До зупинки йти хвилин п*ять, і весь цей час Діма присвятив думкам про те що буде далі. Його сім*я купила нову квартиру в віддаленому районі від цієї школи. І батько останні дні тільки й говорив що , вже після зимових канікул він змінить школу для сина. Дмитра розвиток таких подій геть не влаштовував. Тут друзі, гарні вчителі, ну і найголовніше тут Оксана. Вже п*ятий рік живе в ньому кохання, на зло психологам і Бегбедеру які за*являють що живе воно тільки три.
Дійшовши до зупинки його очі подивились на небо. Те що він побачив чітко передавало його настрій. Одні чорні хмари, які закрили за собою сонце і от-от з них польється дощ. Саме таке було в нього на душі. Тільки темнота. Без жодного променю надії. І він не знав, як зробити так, щоб той промінь прорвався через темноту. Сьогодні він не зізнався в почуттях. Завтра теж навряд. Та й чи треба це їй?
Раптом на своїй щоці він відчув вологу. Напевне дощ уже пішов. Та подивившись в небо він зрозумів що то була сльоза
«От чорт, хоч би ніхто не помітив, зроблю вид що в око щось потрапило» подумав він і почав чухати те око, яке перше видало сльозу через переживання. Довго симулювати на зупинці йому не прийшлось, приїхав його автобус. Тепер симулювання переносилось в маршрутку.
Історія 2
На липкій від пролитого алкоголю підлозі купа побитих бакалів. На столах стоять не допиті пляшки з шампанським, вином і коньяком. В приміщені стійких запах тютюну. По такому опису можна подумати що це дешева забігайлівка, але ні, це один із найпрестижніших рекламних офісів міста Хорий. Вчора весь вечір і ніч був корпоратив в честь дня народження власника. Всі працівники отримали вихідний, але ще не всі розійшлись. На сходах між четвертим і п*ятим поверхом була неофіціальна курилка, на якій стояли двоє працівників PR- менеджер Сергій Коваленко і водій Семен Франков.
- Ти спав сьогодні? Від тебе пахне як від бомжа. Ох, ти схоже нормально випив.
І це в Івана питав Семен, який поїхав додому на таксі ще об одинадцятій вечора, через те що вже був «готовий».
- Я б не сказав що випив багато, в крайньому разі були випадки й по круче. А от заснути мені так і не судилось.
Воно було зразу зрозуміло що ні, великі мішки під очима і втомлений вигляд.
- Взагалі взагалі не спав? Ти дивись, бо так й здоров*я погубити як раз плюнути, вже година дня, а ти після безсонної алкогольної ночі не зімкнув і на годину очей!
Обурення свого колеги і одночасно друга Іван перервав підколом.
- На відміну від когось я п*ю потрохи, а не нажираюсь як свиня.
- О-йо-йо-й, я до цього не пив два місяці, ось і дав слабинку. Вже навіть жалію що дав, голова розколюється що жах. Зате спав як маленьке дитя.
Іван викидуючи докурену сигарету в попільничку з під банки кави згадав про каву.
- А я між іншим не так багато й випив, кави й то напевне більше випив ніж алкоголю, чашок п*ять за ніч.
Так це багато, але алкоголю різного градуса він випив все одно в рази більше, навіть якби зараз його зупинили патрульні на дорозі і попросили дмухнути в трубочку, то показник явно перевищував 0,2 проміле.
- То сигарети, то алкоголь, то кава. Ти явно не цінуєш своє здоров*я. Так і померти молодим ризикуєш.
Продовжував обурення Семен. Сергія це не засмучувало.
- Всі кажуть що куріння вбиває, алкоголь і кава теж негативно впливає на здоров*я. Коли я вчився в класі восьмому чи дев*ятому, в сусідньому під*їзді мешкав Саша Головаш. Він бігав зранку кроси, не пив, не курив, був чи то борцем чи боксером. Якось, я не пам*ятаю як саме, він заробив чотириста баксів. А для кінця дев*яностих, це ну дуже шикарні гроші. І ось, алкоголік Степанич який мав судимість і постійно ошивався в нашому дворі разом з друзями пронюхали це і зайшли до цього Саші в гості. Як наслідок з десяток ножових і смерть. Степанича і двох його помічників менти заловили при виході з під*їзду ЗОЖника Головаша. У них по карманах була куча коштовних речей які належали йому. Як стало відомо потім, його сусідка зателефонувала в міліцію коли чула звуки боротьби і чужі голоси в квартирі свого тихого й не питущого сусіда. Так що бачиш, я можу не пити й не курити. Правильно харчуватись і займатись спортом. Та де гарантія що якийсь придурок не зустріне мене в підворотні і не засуне мені ножа в ребра. Народження - головна причина смерті.
Сьома ніколи не помічав в своєму другові чогось філософського, тому списав все на алкоголь.
- Досить бухати, Вань, а то точно щось через це с тобою станеться.
Я зараз їду в сторону центру, якщо хочеш можу підкинути – а згодом додав – навіть наполягаю.
- Не треба, я ще тут буду десь з годину, допоможу прибиральницям прибрати, так що вспію протрезвіти. Та й що, я даремно свою машинку за такі бабки купляв? Моя «Ауді» обійшлась мені в десять кусків зелені. Я сам доїду.
- Як хочеш.
Піднявшись на поверх офісу, Іван взяв недопите вино і не знайшовши цілих келихів почав пити з горла. Дивлячись в вікно він стежив чи поїхав вже Семен. Йому вдалося підійти до вікна саме в той час, коли він заводив машину і від*їзджав. Недопите вино він поставив на те місце де воно й стояло. Крім нього в холі було дві прибиральниці, їх звісно не влаштовував той гармидер який влаштували працівники в честь дня народження власника, та зарплата за місяць і додаткова премія за цей місяць в честь того ж таки дня народження їх дуже влаштовувала. Тому вони прибирали мовчки.
- Коли до прибираєте не забудьте віддати ключи Михайлу Петровичу ( охоронцю будинку де знаходився рекламний офіс – пр.Авт.)
Звернувся він до старшої по віку. Але на справді вона була молодше на рік ніж та друга. Але Івану було все одно.
- Добренько, синку.
Йому було не до вподоби таке звертання. Але він вирішив промовчати, а щоб з рота не вирвалось не вдоволення, то залпом допив те недопите вино.
Через п*ять хвилин він вже був в середині своєї машини, яку купив півтори місяці тому за десять тисяч доларів. До дому було їхати навіть спокійної їздою хвилин двадцять, тому йому було плювати що він трохи п*яний.
Історія 3
За комп*тером сидить хлопчик років десяти. Граючи в дуже популярну гру, він радіє з того що захворів і вийшов на осінні канікули на тиждень раніше ніж, інші школярі. На кухні трудилася мама. Вона була вже одягнена для виходу на вулицю, терміново зателефонували з роботи сказали що треба підмінити на касі колегу, тій раптом стало погано. Тому їй потрібно було приготовити вечерю сину, який вже четвертий день на лікарняному.
- Женя – крикнула вона йому з кухні – я все поставлю на столі, якщо не доїси то поставиш в холодильник.
У відповідь вона нічого не почула. Це трохи вивело з себе й змусило зайти в кімнату до сина.
- Ти чув що я сказала?
- А? Що?
Він явно не чув що мама йому говорила. Це ще більше розізлило її, непридумавши нічого краще вона просто вимкнула комп*ютер.
- М-а-а-а, блін, за що!? – гнівно почав кричати син – я цей рівень майже пройшов.
Женя був як і всі підлітки, занадто прив*язаний до комп*ютера. У вільні від школи дні, він тільки те й робив що проводив за ним весь свій вільний час.
- Я йду на роботу, їжу залишила на столі, тато прийде за години три-чотири, я взагалі пізно. Не роби шкоди.
Намагаючись поцілувати його в щоку, вона натрапила на опір. Сина дуже засмутив поступок матері, його обличчя почервоніло і він ледь стримував себе від того щоб не заплакати. В цей час Женя в голові говорив про матір слова для дорослих, хоча значення багатьох цих слів і не знав. Кожний з нас і не раз також потрапляв в таку ситуацію, коли готовий був накричати на матір чи на тата.
Відчуваючи себе трохи винною, вона в вітальні теж ледь стримувала сльози від того що син образився на неї. Та ця купа справ просто вибила її з колії і ще й раптовий вихід на роботу у вихідний залишить кожного без настрою. І їй просто хотілось щоб син прислухався. Перевівши дух і заспокоївшись, вона взяла свою улюблену чорну сумочку, накинула її на плече і пішла.
Почувши що мати вийшла з квартири, він же не стримував себе і розревівся через не пройдений рівень.
Історія 4
- Хто крайній?
Голос сивоволосого страця змусив привернути на себе увагу всіх, хто стояв в черзі на прийом до лікаря. Всі перевели погляд на людину, яка сама хвилину назад задавала подібне питання. Цією людиною був пенсіонер Петров Іван Іванович.
- Я – відповів він – будете за мною.
Він стояв і чекав доки ж йому, або цьому чоловіку що тільки прийшов, хтось поступиться місцем, та проходили хвилина за хвилиною, а ніхто не поступався. Таке часто можна побачити в таких чергах, чи то в маршрутках коли молодь, яка сидить під вікном робить вигляд що дивиться в вікно або спить. Зараз молоді люди які сиділи в коридорі на кушетках поліклініки були сконцентровані на іграх чи соц.мережах в своїх телефонах. Та геть же не важко робити щось подібне, спершись спиною об стіну. Ніби читаючи його думки, до Івана Івановича підійшов той, другий старець, та пошепки запитав:
- Що, молодь настільки стомилась від життя, що навіть місцем не поступиться?
Вони посміхнулися одне одному, разом з запахом тютюну від співбесідника він відчув доброту і щирість.
- Не те слово – відповів він – до речі, я Петров Іван Іванович.
Представившись він протягнув руку для рукостискання. Співбесідник тиснучи її назвав і своє ім*я.
- Не повіриш, Петров Іван, та перед тобою Іванов Петро, правда по батькові Дмитрович.
Вони обоє засміялись. Давно в їхньому житті не було нових знайомств. І тому що Іван, що Петро зраділи що діалог почав складатись не вимушено і просто.
- Що занесло тебе в поліклініку?
Петро який був вище за Івана майже на голову, відповів з властивим йому почуттям гумору.
- Попутній вітер в сраку.
Цю фразу він почув в одному шоу, на одному з телеканалів і дуже радів що нарешті знайшов їй застосування. Поки черга повільно просувалася вони дізнались багато чого одне про одного і виявили що спільного в них було дуже багато. Вони обоє жили по одинці, адже ще в молодості розійшлися з жінками, а ті в свою чергу знайшли нових чоловіків. Дітей не мали, любили футбол і шахи. На політику мали однаковий погляд.
Вже на виході з поліклініки вони зрівнювали ті препарати які їм прописав дільничий лікар і дійшли спільної думки що ці препарати до одного місця. На зупинці вони обмінялися телефонними номерами, як домашніми так і мобільними і пообіцяли на вихідних зустрітися.
Петро Іванов дивився як від*їзджає автобус з його новим другом і радів що він з*явився в його житті. Розмова з Іван Івановичем давала надію що тепер буде з ким проводити вільний час, якого в тебе коли тобі за шістдесят море. Та що там море – Океан! Діставши сигарету (це між іншим єдина його звичка яка не отримала похвали від нового друга) він глянув на часи. Вже було майже опів на четверту, тобто дві з половиною години, які мались тягнутись надзвичайно довго, дякуючи новому співбесіднику пролетіли непомітно. Але новий друг Ваня їхав до себе і до завтра Петро проведе скучний вечір на одинці з телевізором. А от вже завтра, знову зустріч з новим другом. Він ніколи й подумати не міг, що доживши до шістдесяти двох років, сивини і проблем зі здоров*ям зустріне того, з ким зможе відразу знайти спільну мову.
Історія 5
Супермаркет на центральній вулиці міста. Людей не багато, але не через те що цей магазин поганий, а через те що п*ятниця і тільки хвилину тому годинник відбив третю по обіді.
- Ти зараз ще й на навчання – той до кого лунало це запитання швидко переодягався і прослухав – Сань, то ти ще в універ будеш йти.
- А, так, в мене пара в 15:30, зараз заскочу в 3-ку чи в 28-й і бистренько доїду.
- Ну в тебе й графік, ти хоч вільний час на відпочинок маєш ?
- Дім, ти про мене так турбуєшся, тобі що треба грошей позичити?
Діма на це відповів дружньою посмішкою. Йому вже було тридцять, він не мав вищої освіти і завжди був людиною ручної праці від звичайного будівельника до працівника шиномонтажу. Тому робота фасовщика і вантажника в одному з найпрестижніших супермаркетах міста його повністю влаштовувала. А от Сашко, студент третього курсу університету, якому тільки місяць тому виповнилось двадцять працював не від легкого життя. На літній сесії через самовпевненість злетів зі стипендії, зарплата матері була не досить великою, і через ці обставини йому довелося шукати вихід з ситуації за допомогою ось такого заробітку.
- От сука!
Раптово вскрикнув Саша.
- Що сталось?
- Що ж я такий не везучий – жестами він почав показувати на свою чорну сорочку – я весь в борошні, клятий робочий желет, нічого він не захищає.
Дмитро підійшовши похлопав його по плечу, а потім і по тих місцях де були плями борошна, сказав:
- Дивись, воно легко вибивається, зніми та потруси сорочку і буде чиста.
- Часу мало. Знаючи свою вдачу, ще й потрібний автобус хвилин десять буду чекати, а пара – Сашко глянув на наручні часи – через вісімнадцять хвилин.
Вкинувши робочі туфлі і брюки в рюкзак, а замість них одівши кросівки і рванні джинси, він потиснув Дімі руку на прощання і побіг. Часу в нього було обмаль.
Історія 6
На мобільний телефон і в різні соціальні мережі, як краплини дощу капають повідомлення з побажаннями і привітаннями з днем народження. Каті сьогодні вже двадцять сім років. І приблизно рік тому її життя дуже стрімко пішло в гору. Чотири роки тому, вона закінчила один з найпрестижніших медичних вузів країни і отримала професію стоматолога, повернувшись в Хорий на перших порах вона була без роботи, та потім таки влаштувалась в приватну клініку, де і проявила себе. Заробивши пристойну суму грошей і взявши ще більш пристойну суму в кредит, вона вирішила відкрити свій власний кабінет. Перший місяць був не сильно вдалий, та наступні десять принесли неймовірний дохід, що дозволив їй розплатитись з банком за кредит.
Вона завжди була цілеспрямованою і дуже пишалась тим що поступила своїм розумом, а не через хабарі. Катерина Юрченко була ще й дуже розумною і красивою одночасно, а таке трапляється рідко. На додачу вона була дуже доброю і товариською, що й допомогло їй мати купу друзів. В кармані її пальто задзвонив її айфон.
- Так
- Катінька – говорив голос на другому кінці лінії – вітаю тебе з днем народження, бажаю всього найкращого, щоб нарешті вийшла заміж і порадувала нас з мамою дітками. І надіюсь сьогодні вечером я нарешті тебе побачу, ми тут з твоєю мамою ну дуже багато чого смачного приготували
- Так тітко Таню, обіцяю сьогодні ми обов*язково зустрінемось, зараз заїду додому там є деякі справи і до шостої з*явлюсь.
- Ну все, будем чекати.
- Пока
- Не кажи пока, кажи допобачення.
- До побачення, тітко Таню.
Тітка Таня була сусідкою знизу і завжди допомагала мамі. У неї був власний син Андрій, але різниця між ним і Катею була більше десяти років, тому коли він пішов в армію, а потім поїхав на роботу в друге місто, Катя дуже часто залишалась під наглядом у тітки Тані. Любила вона її менше чим маму, але значно більше ніж батька. Як би рідна кров не примушувала любити людину, але якщо вона приходить кожний день п*яна, б*є тебе і твою матір, ти досить швидко перестаєш її любити. З ним Катя не спілкувалась вже майже два роки, коли той завітав до мами в гості і вимагав позичити на не відомий термін чотириста гривень, а коли почув відмову то знову вдався до насильства. Це було останньою каплею, Катя так йому й сказала, «Ти мені більше не батько, бачити тебе не хочу» . Та як вже було сказано вище, вона людина добра, тому постійно телефонує своєму знайомому який живе з татом в одному будинку і запитує в нього чи все гаразд з ним, бо серце за батька все одно хвилюється.
Тільки но вийшовши зі своєї стоматологічної клініки на подвір*я, їй знову хтось телефонував. Глянувши на дисплей вона посміхнулась, адже телефонував той, який завжди змушує посміхатись.
- Так, зайчику.
- Ти скоро будеш? Я вже все поприбирав, приготовив смачненького, ось чекаю на тебе. Чекаю не дочекаюсь.
- Ахах, я тільки но вийшла з клініки, треба було замовити декілька коронок, тому затрималась. Антоша, тільки я не надовго заїду додому, обіцяла мамі це день народження провести в її колі, але вечером вже спокійно посидим у мене.
- Та добре, сонце як скажеш, та спокійно ми точно ввечері не посидимо, я тобі обіцяю – після короткої паузи додав – може виїхати тобі на зустріч.?
- Дякую любий, та я вже на маршрутці.
- Ну як хочеш, чекаю.
- Чекай-чекай. Цьом.
- І тобі цьом.
Її до неба підносила ейфорія, всі її старання, все те що вона робила аби досягти успіху нарешті винагороджувалось. Життя ставало таким, про яке вона мріяла. Вона на відміну від багатьох других, не міряла стати акторкою чи співачкою, чи ще якимось громадським діячем або відомою моделлю. Катя з дитинства йшла до того, аби бути лікарем. Чому саме стоматологом? Вже й сама не пам*ятає. Вже вісім місяців в неї є чоловік її мрії, який її кохає. Є прекрасна мама і купа друзів. Високооплачувана робота і розумні та чесні колеги. Одним словом є те, що дозволяє їй заявити що вона досягла успіху в цьому житті.
Історія 7
Чомусь доля завела мене в цей автобус. Якщо не рахувати кондуктора і водія, тут всього чотири пасажира і місця хоч відбавляй. Та мені не хочеться сідати і якщо чесно не хотілося заходити в цей автобус. На мене ніхто навіть не дивиться, роблять вид що мене не помічають, а я ж зовсім близько, хоча напевно вони і в правду мене не бачать, така вже моя доля. Кондуктор не просить сплатити проїзд, невже я така не помітна чи страшна? Хто його знає.
У кожного з цих чотирьох людей різні вирази обличчя. У хлопчика якому десь років п*ятнадцять заплакане обличчя, але він намагається робити вигляд що щось потрапило в очі. Ці фрази з дитинства що хлопці не плачуть змушують бути сильним, та схоже що йому на душі геть погано і дати волю емоціям було б тільки корисно. Дівчина яка одягнена по багатому, в красивому пальті і чоботях, постійно дякувала комусь у свій айфон, напевно в неї на відміну від того хлопчика настрій був протилежним. Жінка яка сиділа за нею, хвилювалась. Можливо просто заздрила цій дівчині з айфоном, або через щось друге. Наприклад через сварку з сином, все ж може бути? Старенький і не високого зросту дідок, аж виблискував як алмаз гарним настроєм. Дивився собі спокійно в вікно і посміхався. Життя змушує чи то сміятись і радіти, чи то плакати й хвилюватись, і ці пасажири потрапляли під цей вислів.
Кондуктор підвівся зі свого місця, я вже гадала що зараз підійде до мене і попросить оплатити, але ні, провівши поглядом по салону вона знову сіла на своє місце.
Ось так завжди, я кожну хвилину можу ходити коло будь-кого, а мою присутність можуть не помічати. Я можу бути у вас вдома, можу бути з вашими рідними в лікарні, або тоді коли до вас чи до ваших знайомих підійде маніяк з ножом в руці. Я можу бути навіть поруч коли на вас буде летіти велика сосулька льоду. Мені приємно коли ви мене затримуєте тим що курите одну за одною сигарету чи випиваєте кожний день алкоголь, можна сказати я з вами зростаю.
Так, я смерть. В цьому автобусі я не потрібний пасажир, але жити вічно ніхто не може. У когось нитка життя коротша, а в когось довша, та рано чи пізно я все одно прийду.
Історія 8
- Студія, декілька хвилин тому прямо посеред центру міста Хорий, водій Audi A8 на швидкості близько дев*яносто км в час заснув за рулем і вдавивши ногою газ на перехресті проїхав на червоне світло і протаранив міську маршрутку яка теж була в русі. Згідно перших данних три пасажири маршрутки померли, серед них один не повнолітній хлопчик. Ще один пасажир, ім*я якого вдалося встановити завдяки його медичній картці зараз знаходиться в обласній лікарні, його стан критичний. Водію і кондуктору пощастило тим що зіткнення прийшло в бік автобуса, а вони сиділи на своїх місцях. Водій іномарки теж легко відбувся, перелом руки і струс мозку. Як нам повідомили працівники поліції вміст алкоголі в крові перевищував норму. Студія?
Телеглядачі тепер бачили замість центра Хория, студію новин національного телебачення.
- Так, дякую Степане, з нами на зв*язку був спеціальний кореспондент Степан Коломієць. Хотілось би висловити співчуття постраждалим родичам і близьким померлих. Смерть може застати будь-кого в різний час. Будь-те обережні.
Після цих слів він перейшов до других новин. Але як гарно він сказав « Смерть може застати будь-кого в різний час…» . Він навіть і не здогадується що через місяць, коли він їхатиме на міжміській трасі, на пасажирському місці у його «BMW» я сидітиму поруч. І в ГАЗ-53 який вискочить на зустрічну полосу, я теж сидітиму поруч з водієм. Так і обірветься життя відомого телеведучого і відомого, але в вузьких кругах, водія машини з питною водою.
Смерть завжди поруч, навіть коли її не чекають, вона може зайти в гості. Сміло кажу всім до зустрічі, обов*язково побачимось
ID:
642596
Рубрика: Проза
дата надходження: 09.02.2016 22:09:52
© дата внесення змiн: 09.02.2016 22:25:39
автор: Руслан Бродський
Вкажіть причину вашої скарги
|
