Вона впала пелюсткою сакури на пустельну акацію
Проводжаючи воїнів, на олімпійську битву піснею нації
Блакина кров уже малювала картини і заливала стіни
Святковими вогнями бензинового дощу та ендорфінів
Вона збилась із ніг, але ніхто вже не міг зачекати ранок
У вагонах поміж експресійної байдужості і наостанок
Вона залишила всі барви емоцій від мрії про перемогу
Тієї миті, вона не вбивала нікого, хто заслуговував жити
Надія назавжди в твоїх руках, вона натискає на курок
Надія - останній урок, обірваних слів, що прагнуть літати
Надія вирветься із обіймів чужих думок, зроби лише крок
І ти вже ніколи не побачиш те, що ховають розпечені грати
Вона завжди буде жити, а ти, може лиш до тієї миті
Коли зрозумієш усі свої помилки
Не написані на папері ніким
Після бігу, коли коліна розбиті у тих, хто не заслуговував жити
