Пройтись по килиму суцвіття і трави,
Ступаючи обачно та несміло,
Щоб не стоптати залишаючи сліди,
У напрямку до сонячного літа…
Й відчувши подихом замріяну весну,
Кохатися у ніжності звучання,
Таких дзвінких пташиних переливів
І не зважати, в тім зачаруванні,
Як час летить все зводячи у миті,
Коли ти сам з собою на один,
В полоні цвіту й нездійсненного бажання
Любити світ таким, який він є…
