вода охоплює все тіло, обіймає ніжніше, ніж погляд улюблених очей, обвиває аквамариновим бархатом, проникає в кожні шпаринки безтілесної основи та переливається через край, не даючи шансу на світле безболісне воскресіння.
Її прохолодні бризки цілують так, як цілує Бог, прийшовши з берегів неіснуючих океанів, тільки для тебе, тут і зараз.
Вода навіює відгомони про минуле, що вже були давним давно похоронені серед Атлантиди. спомини про те, як одного разу ви йшли і поверались. йшли і повертались.
ніби хвилі.
ніби тихий безмовний штиль.
бризки відбивають ритм, створюючи музику, під яку внутрішні чорти відверто тішаться та аплодують .
розвівайся безвтішний туман і даруй довгоочікувану приємну втому.
вто-му.
в тому і річ, що це всього лиш дешеве маскування бездіяльності.
люди як кораблі, а їх тіла та душі це лише репродукції Маріі Целести. все ніби як належить, займає якусь позицію і виконує певну функцію, слова продовжують звучати, рухи такі ж впевнені. але не вистачає кореня. істини. аксіоми.
На моєму кораблі-привиді точно чогось не вистачає.
потопельники найщасливіші люди.
хвилі забирають мене разом із собою, хватають за руки і просять залишитись назавжди своїм безмолвним медетативним шепотінням.
і я погоджуюсь.
хай мене повільно відносить за горизонт, а доки я зможу споглядати навколо себе зміни старих парадигм та нових істин.
забирай біль на дно, забирай відчай і мене.
можливо тоді я побачу, що один із Мілетських був недалеко від правди, бо початок і кінець, першооснова та божественне начало у воді.
вода в нас вселяє страх та бажання. ми намагаємося розгадати її таємниці, але все, що нам вдається тільки...тонути
тонуто в щасті і в стражданні. тонути почуттях. в пізанні. тонути в собі.