Сумуємо, в жалю за тим чого не сталось,
Бентежачи себе сміливістю думок
І розуміємо, що склалось так як склалось,
Сумління ж шепче: - Ти зробив той крок?
Той крок до мрії, що не спить ночами,
Що так відверто проситься: «Візьми…»
Ні не зробив, як завжди щось забракло
Та як завжди не вистачило сил, -
І в шепотінні тому тільки правда,
Така жорстока і така сумна,
В жалю за тим чого таки не сталось
Ми не знаходимо у відповідь слова…
