Спочити від невігластва чужих,
Не знаючи куди себе подіти
І між рядків заумних перейти
Вже на своє неприбране подвір’я,
Й за гриву ухопити скакуна,
Що рветься з табуна кудись на волю,
Нестримні, часом дикі словеса,
Вже не гуляють по моєму полю,
Вони у стайні тихій і сумній,
Де тепло й сиро, і нема що їсти,
Все спочивають від невігластва чужих,
Так і не знаючи куди себе подіти…
